Франкенштейн, або Сучасний Прометей

Ти – мій творець, але я – твій володар, корись!

він вважав, що справжнє кохання потребує часу.

Все ж природа наділила Кароліну Бофорт особливим складом розуму, ще й додала відваги, аби підтримати дівчину у скрутну хвилину.

спіткала бідність. Цей чоловік, на ім’я Бофорт, мав горду та непохитну вдачу і вона не дозволяла йому жити в убогості та забутті у тій самій країні, де колись його поважали за статус та вельможність.

прагнення залишити слід у науці та відкриттях. Проте, для чого я це кажу? Я ж сам згубив себе в таких надіях, але ж можливо, що іншому таки пощастить більше.

Шукайте щастя у спокої та уникайте амбіцій, навіть якщо вони цілком чисті, як-от

; поєднання цих якостей зародило в мені ідею і так я створив істоту людської подоби.

Здається, що ця людина відчуває власну цінність та велич свого падіння.

Іноді намагався вивідати у Франкенштейна деталі створення істоти, але щодо цього він був незламний.
– Мій друже, чи Ви сповна розуму? – питав він. – Або куди ж Вас заведе ця безглузда цікавість? Ви б також створили демонічного ворога собі та всьому світу? Світе ясний! Повчіться на прикладі мого горя та не шукайте лиха на свою долю.

супутників.
– Чому Ви так різко мені відповідаєте? – запитав я. – Безперечно, в англійців немає звичаю так непривітно зустрічати незнайомців.
– Я не знаю, – сказав чоловік, – як там заведено в англійців, а от ірландці мають звичай ненавидіти всіляку погань.
Поки цей дивний діалог тривав, я помітив, що натовп швидко збільшувався. На їхніх обличчях була цікавість та злість, що дратувало мене та певним чином насторожувало.