Франкенштейн, або Сучасний Прометей

Ти – мій творець, але я – твій володар, корись!

Батьки міцно кохали одне одного, здавалося, що свої почуття вони брали з невичерпного колодязя кохання, тому я зростав у любові. Перші мої дитячі спогади – це ніжні пестощі матері та доброзичливо-радісна усмішка батька. Я був для них втіхою та ідолом, ба навіть більше – їхнім дитям, невинним та безпорадним створінням, посланим для них з небес. Вони мали добре виховати це створіння, оскільки в їхніх руках було майбутнє дитини: від того, як вони виконували батьківські обов’язки, залежало, чекатиме на малюка щастя чи страждання. Враховуючи глибоке розуміння морального обов’язку перед істотою, котрій вони дали життя, а також жвавий дух ніжності, що бадьорив їх двох, можна здогадатися, що кожну годину свого дитячого життя я отримував урок терплячості, милосердя, самоконтролю і що я просто плив за течією, а життя для мене було суцільною насолодою.

Розуміння, яке він проявляв, так легко мене підкорило, що я говорив мовою серця. Я знайшов слова, аби описати палаючу пристрасть своєї душі, і з запалом, що зігрівав моє серце, зізнався йому, що без жодних вагань віддав би все своє багатство, життя та всі мої надії заради успіху своєї справи. Життя чи смерть однієї людини – це мізерна ціна за знання, які я прагну здобути, знання, які мушу отримати та передати простим недругам нашої раси. Із цими словами обличчя мого слухача спохмурніло. Спочатку мені здалося, що він намагається стримувати свої емоції, оскільки затулив очі руками, а мій голос затремтів і обірвався. Поки я спостерігав за цим всім, крізь його пальці одна за одною ринули сльози, а з грудей вирвався важкий стогін. Я замовк, через деякий час він заговорив ламаним акцентом:
– О, нещасний чоловіче! Невже Вас також охопило божевілля? Чи Ви також ковтнули цього хмільного напою? Послухайте мене, дозвольте розповісти історію, що трапилася зі мною, і Ви відхилите цю чашу від своїх уст!