Джоан Ролінґ

Сумнівно, щоб смертежерів зацікавила його іграшкова мітла... потенційно корисною могла бути тільки інформація про Дамблдора. "Не дуже схоже на правду, щоб Дамблдор..." ...Що?

— Гаррі? Гаррі! Гаррі!

— Я тут! — відгукнувся він. — Що сталося?

За дверима затупотіли кроки, і в кімнату ввірвалася Герміона.

— Ми прокинулися й не знали, де ти! — пояснила вона, задихаючись. Тоді озирнулася й гукнула:

— Роне! Я його знайшла!

Роздратований Ронів голос озвався луною на кілька поверхів нижче.

— Добре! Скажи йому, що він дурко!

Залишитесь на вечерю? — крикнув він уже на сходах. — Усі завжди просять у нас рецепт юшки з прісноводних плімпів.

— Мабуть, щоб показати у відділі отруєнь лікарні святого Мунґа, — ледве чутно пробурмотів Рон.

Луна прикрасила стелю своєї кімнати п'ятьма чудово намальованими обличчями своїх друзів: Гаррі, Рона, Герміони, Джіні та Невіла. Вони не рухалися, на відміну від портретів у Гоґвортсі, однак певна магія в них відчувалася. Гаррі здалося, що вони дихають. Навколо картин звивалося неначе п'ять золотих ланцюжків, з'єднуючи їх між собою, та коли Гаррі уважно придивився, то виявив, що то не ланцюжок, а одне-єдине слово, написане тисячі разів золотим чорнилом: друзі... друзі... друзі...