Жан-Кристоф Ґранже

мене немає особливо великого досвіду, але я знаю Аргентину. Це країна з великими мріями, добрим серцем і в боргах як у шовках. Ніякої екзотики. Аргентинці — такі самі люди, як і ми з вами, переважно європейського походження, розкидані вп’ятеро більшою за Францію терито­рією. Знаєте, як вони про себе говорять? «У Латинській Америці всі походять від індіанців. В Аргентині всі зійшли з корабля».
Надворі займалася

нього кружляють мухи. Він укритий мавпячою шерстю та іншим присох­лим брудом. Обличчя ховається за волоссям — гігантським чорним кублом. З рота тече слина. У нього довгі гачкуваті нігті, всі в землі. Він багато спить, а коли прокидається, поводиться дуже агресивно. Моя медсестра каже, що в нього справді пошкоджена нога. Значить, йому негайно потрібне лікування.

хлопчик не індіанець. У нього біла шкіра. Очі — чорні. Схоже, він іспанського походження. Другий факт: його тіло вкрите шрамами. Укуси. Подряпини. Порізи. Третє спостереження: рана на його нозі не серйозна.

сні постійно смикається. Страждає на лицьовий тик. Тіло корчиться від спазмів. Він постійно насторожі. Однак у такі моменти під його дикою оболонкою краще видно людину. У Хуана пропорційні риси обличчя. Тонка шкіра. Тендітні суглоби. Хто він такий?

Особисто я думаю, що його покинули. Хуан — небажана дитина. Дитина, яку ніколи не любили.
— Звідки таке переконання?
— Тому що викохана, вигодувана батьками дитина ніко­ли не вижила б у лісі. Витривалість Хуана свідчить про нелегке життя навіть серед людей. Проведіть розслідування. Я майже впевнений, що ви знайдете сліди жахливих подій. Щось пов’язане з сімейним насильством…

Homo viator, spe erectus. Ходити прямо людині допомагає надія.

Сьогодні вночі ми у світлі ліхтарів заскочили Хуана в курят­нику. Він перерізáв курям горло моєю бритвою та пив їхню кров. Нашкрябав на стінах ті самі фігурки, які зазвичай малює, гидкою сумішшю крові й екскрементів…

сцену так часто малював Хуан (Уґо Ґарсія зв’язав свого сина на кухні, заткнувши йому рота, і змусив спостерігати за «виставою»). Але що то за натовп довкола «жертви»? Пізніше офіцер намагався підпалити себе за допомогою бензину. Не обов’язково бути психіатром, щоб зрозуміти, звідки походять піроманські нахили Хуана…
Нарешті на світанку Ґарсія перерізав собі шию від вуха до вуха, забувши про сина, що задихався в диму: на кухні досі горіли деякі речі. Хуану вдалося виплутатися. У паніці він збіг сходами, перетнув подвір’я казарми та втік до лісу. Біг до повного виснаження. Тоді повалився під деревом. Після цього — провал. Хуан зовсім не пов’язує цю втечу зі своїм життям у мавпячій зграї.

Його арешт відбувся за особливого збігу обставин: ладино мусили пригальмувати з релігійними переслідуваннями, інакше втратили б міжнародну підтримку. Священник опинився на волі. У відчаї він вирішив накласти на себе руки й забрати свої таємниці в могилу. Тим часом йому вдалось особисто передати Хуана Альфонсо Паліну.

Жанна відзначила слова «симпатична» і «дівчина». Дбайливо склала їх до своєї скриньки зі скарбами. І миттю забула про «трохи розгублену».