Оксана Калина

Інколи мені здається, що я народилася вже старою і самот­ньою. Звісно, це неправда. Самотніми чи ні, щасливими чи навпаки ми не народжуємося, а стаємо. Так само, як і старими. Прикро, коли в молодому тілі живе стареча душа. Краще, коли навпаки. Але й старечі, утомлені душі потребують любові. Може, навіть більше, ніж інші…

якщо з дітьми сталася біда — закрий рота й відкрий обійми.

Мій гіркий досвід показував: від того, що ти відкриваєшся людям, чекаєш від них теплоти чи даруєш свою, добра не буває. Самий біль.