Пігмаліон

Альфред Дулитл — підстаркуватий, але ще при здоров’ї сміттяр, весь убраний, як і годиться чоловікові його фаху, з капелюхом на голові, широкі криси якого ззаду покривають шию і плечі. У нього примітні й досить цікаві риси обличчя, яке ніби промовляє, що його власник однаково вільний як від страху, так і від сумління. Голос у нього надзвичайно виразистий — наслідок звички завжди давати волю почуттям. Цієї миті його поза свідчить про покривджену гордість і сувору рішучість

З неї аж ніяк не романтична постать. Їй чи вісімнадцять, чи то двадцять років, не більше. На голові у неї матроський брилик із чорної соломки, який чимало назбирав лондонської пилюки та кіптяви й навряд чи коли чистився. Мишача барва її кіс, либонь, не від природи така — те волосся просить, аж пищить, гарячої води та мила. Непривабливий чорний приталений жакет сягає їй мало не до колін, а ще на ній коричнева спідниця із грубим фартушком. Та найплачевніший вигляд мають у неї черевики. Видно, що вона й старається бути чепурною, як тільки може, але поруч із тими дочкою та матір’ю видається дуже брудною. Вродою ніби й не гірша за них, от тільки врода та занехаяна, і ще ж їй потрібні послуги зубного лікаря.)

Альфред Дулитл — підстаркуватий, але ще при здоров’ї сміттяр, весь убраний, як і годиться чоловікові його фаху, з капелюхом на голові, широкі криси якого ззаду покривають шию і плечі.

На ній капелюх із трьома страусячими пір’їнами: жовтогарячою, блакитною та червоною.

місіс Пірс, Гіггінсова економка.

Одинадцята година наступного ранку. Гіггінсова лабораторія на Вімпол-стріт. Це кімната на другому поверсі, будована як вітальня; вікна її виходять на вулицю. Двостулкові двері якраз посеред тильної стіни; хто заходить, бачить у кутку по праву руч дві високі картотечні шафи, притулені спинками до стін і під прямим кутом одна до одної.

Джентль‍­мен. Я ж і є пол‍­ков‍­ник Пі‍­ке‍­рінг. А ви хто?

За‍­пи‍­су‍­вач. Генрі Гіг‍­гінс, автор "Уні‍­вер‍­саль‍­ної абе‍­тки" Гіг‍­гін‍­са.

Ство‍­рі‍­н‍­ня, що видає такі гні‍­тю‍­чі й по‍­гли‍­на‍­ю‍­чі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — люд‍­ська істо‍­та, на‍­ді‍­ле‍­на душею і бо‍­же‍­ствен‍­ним даром ясно‍­го, ви‍­ра‍­зно‍­го слова, а твоя рідна мова — це мова Шек‍­спі‍­ра, Міль‍­то‍­на та Бі‍­блії, тож не кур‍­ни‍­кай тут, не‍­на‍­че хвора го‍­лу‍­би‍­ця!

Квіткарка (протискаючись до джентльмена, що кричить несамовито). Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин. Вони…

Записувач (виступаючи наперед, праворуч від неї, а решта з’юрмлюється за ним). Ну, годі! Годі, годі! Хто тебе кривдить, ти, дурна дівчино? За кого ти мене маєш?

Саркастичний (не звертаючи на неї уваги). Знаєте ви, звідкіля я родом?

Записувач (не роздумуючи). Із Гокстона