Квіти на снігу

як павук серед павутиння

де в людини має бути душа

Крик пронизав його, мов куля навиліт

Бо це так солодко — мати владу над іншими, бачити страх у їхніх очах, спостерігати, як вони прогинаються перед тобою, залежать від тебе.

— Людина сама приходить у цей світ. Сама покидає його. Сама звітує перед Всевишнім, як прожила й скільки нагрішила. І перед вічністю залишається сама».

Авдієві ніколи не забути своєї коханої Соломійки

Колись він не встиг урятувати її.

/ карі очі, як зорі, горять”.

Так буває: здається, що вже всьому кінець, що це твій останній глухий кут, з якого ніколи не вибратися, та раптом усе так поверне

Бог любить красу, Він кожен куточок землі нею наділив. Щоб ми дивилися й самі до тієї краси тягнулися, вищими ставали.