Панк 57

Скоріше б тебе поцілувати.
Усе моє тіло покривається мурашками, запихаю папірець у кишеню, вдаючи, що це романтичне лайно мене не зворушує. Ні. Аніскілечки.

Його губи рухаються вниз по моїй шиї, я ледь помічаю, що бретелька від майки сповзає з руки, і тепло губ огортає моє плече.

Очі Раєн — ці голубі очі — стріляють міріадами емоцій, дивлячись на мене. Вона може казати наймерзенніші речі, але коли бачу там страх або смуток, здаюся.

Зрештою, ми всі маємо визначити, чого хочемо більше — повернутися назад до того, що мали, або бажати того, що могли б отримати натомість. Залиши­тися на місці або ризикнути всім та рухатися вперед.

57 разів я не дзвонив,
57 листів не відправляв,
57 швів, щоб дихати знову,
І тоді я просто, бляха, із себе вдавав

Мейсен Лоран впивається своїми губами в мої, жадібно рухаючись всередині, обвиває свій язик нав­коло мого. Від його тепла й смаку в мене голова йде обертом. Мені все одно. Захоплююся ним дедалі сильніше.

Мейсен нахиляється так близько, що я майже відчуваю його на смак, наші подихи пришвидшуються.
Облизую губи.
І він здається.
Мейсен тягнеться вниз, хапає мене ззаду за стегна й піднімає вгору. Я обвиваю його руками й ногами, видаючи ледь чутний стогін. О так.

Відкладаю аркуш у бардачок до інших улюблених

листів від Раєн

Тоді, два роки тому, коли вперше прочитав цей

лист, вони мене вразили.

Тоді я сказав, що вважатиму це викликом. Зрештою, сім років листування — епічна прелюдія, і Раєн від неї залежна.