Знищ мене

– Ти і я, Джульєтто – разом? Нас не зупинити.

Я живу у світі порожнечі.

Вона ходяча зброя серед людей», – говорили вчителі. «Ми ніколи не бачили нічого подібного», – говорили лікарі. «Її треба забрати з вашого дому», – говорили поліціянти.

«Та будь ласка», – говорили мої батьки. Мені було чотирнадцять, коли вони нарешті мене здихалися. Коли вони відступили й дивилися, як мене волочать геть за вбивство, яке я не знала, що можу скоїти.

Перестань торкатися мене своїм поглядом, тримай свої руки при собі, будь ласка, будь ласка, будь ласка.

Я — краплина дощу.

Мої батьки витрусили мене зі своїх кишень і залишили випаровуватися на бетонній плиті.

Я думаю, як вони падають додолу, збиваючи п’яти, ламаючи ноги,

Але дещо трапляється з людьми, які мене торкаються. Дивні речі. Погані речі.

Смертельні

Я хочу розбити це конкретне буття, перетворити його на небуття

, що майже напевно я зірвуся в прірву альтернативного всесвіту, звідки вже ніхто мене не витягне

Вона буде білою з золотавими, схожими на корону пір’їнами на голівці