Степан Бандера

Шовіністично налаштовані поляки також домоглися заборони українцям харчуватися в студентській їдальні, бо, мовляв, із «бидлом (худобою) з одного начиння не будемо їсти».

Одного разу бачив я, як він зібрав розлиту на долівці зупу й примусив себе з’їсти її. “Їж, Степане, — заохочував він себе, — бо таку юшку може ще доведеться тобі колись їсти”». Згодом, пересвідчившись у відповідності товариша, Бандера залучив його в ряди ОУН.

Цілком інакше виглядало його відношення до людей, яких він уважав за безхарактерних, неідейних або просто за звичайних “з’їдачів хліба”. Про таких він висловлювався зневажливо: “Темний нарід! Ні читати, ні писати...”».

“Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто вже розібрав!”

Безплідна та програма,
що тільки скерована проти когось чи проти чогось.
Успіх можуть мати лише конструктивні й творчі програми,
побудовані на своїй власній правді.
Джон Фостер Даллес

Зокрема, організація мала застосовувати революційний терор як засіб самооборони. Він був найстрашнішою зброєю в руках підпільної організації, її останнім і найвагомішим аргументом, коли всі інші вже випробувані, і був відповіддю на насильство. Безперечно, це не надто ефективний спосіб боротьби проти польської влади, але достатньо дієвий, коли йшлося про самозахист. Політичне значення терору полягало в тому, що він створював атмосферу напруженості й нестабільності, перешкоджав ворожій владі утвердитися на чужій території. Дії оунівців підривали авторитет і силу противника та підтримували дух поневоленого народу. Крім того, українські націо­налісти використовували терор і як засіб ідеологічного впливу: а) на власну націю, змушуючи її мислити політично; б) на окупантів, переконуючи в тому, що український народ веде постійну боротьбу й не припинить її,

Основними формами в пропагандистській роботі й діяльності ОУН були організація мітингів, демонстрацій, бойкотів, зборів, відчитів, курсів і вишколів, видавничої справи тощо. Застосовували у своїй діяльності такі методи: бесіду (без певної мети), розмови (з конкретною метою), промови агітаторів, дискусії з опонентами, мистецькі заходи (пісні, вистави). Для переконання використовували перестороги, погрози й фізичні дії (побиття чи замахи).

Ніхто нам не збудує держави,

коли ми самі її не збудуємо,

і ніхто з нас не зробить нації,

коли ми самі нацією не схочемо бути.

В’ячеслав Липинський