Село не люди

Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.

Коли людина довго в смутку, то й посмішка — подвиг.

Село — це скарбниця нації, берегиня її традицій і найсвятішого, що у нас є, — землі української!.

відповів Денис. — Прозріння двох для цілої держави — ніщо

— Шануй свою землю, і вона родить тобі щастя… — сумно сказав Ігор, і, може, вперше з часів дитинства думка ця вразила його.

Тому що село — не люди… Село — це скарбниця нації, берегиня її традицій і найсвятішого, що у нас є, — землі української!..

Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого…

Мамці — та хоч на край світу, аби дитині краще.

Прозріння двох для цілої держави — ніщо.

Ми їдемо з села перелякані, здивовані… Наче у джунглях Амазонки побували. Ні, якби там, то все було б зрозуміло. Але ми до свого коріння притулилися — і… біжимо. Біжимо геть, як від чуми! Ні — як від НЛО! Усе тут нам чуже й незрозуміле. Усе! Не тільки відсутність туалету в будинках, не тільки болото на дорогах, хати й ферми покинуті, паркани повалені… Роздуми і вчинки — чужі! Ми вже не розуміємо їх. Оце страшно!