Танці з кістками

Тому Сева прикінчив пиво, відкоркував наступне і почав читати.

Сева не міг зараз просто сидіти, тому взяв швабру і взявся драяти брудну підлогу, терти підвіконня й розбирати завали на столі. Пиво для подібної ситуації підходило максимально добре. Воно не рубало, як горілка, градус у крові зростав поступово, в голові приємно затуманилося. Щось Сева ховав у шухляди, щось одразу йшло в урну.

Життя коротке, мистецтво вічне

Знаєш, виявляється, найстрашніше в житті — вибір. І поки я вагався зробити свій, він потихесеньку зробив мене. Роки тю-тю.

коли живий Кольчик заговорив у машині про смерть, Севі стало страшно. Боявся, що ця жива знайома людина стане просто м’ясом. І він, Северин, теж невідомої миті стане шматком м’яса. Чи не вперше він відчув, що кожному відведено трагічно мало хвилин, і з кожним серцебиттям їх стає все менше

Коли треба було взятися за якесь нове завдання — особливо якщо воно потребувало комунікації з іншими людьми або, не дай Боже, потенційно могло спричинити конфлікт, — Доник почувався паралізованим. Єдине, чого йому тоді хотілося — забути, втекти, витіснити зі свідомості те, що не вкладалося в парадигму його розміреного й паршивого життя. Втім, сказати тверде «ні» і відмовитися він теж не міг: підсвідомо чекав на свій зоряний час, ту єдину можливість, що змінить нестерпну рутину днів. Замість діяти він планував, тисячі разів прокручуючи найгірші варіанти й пояснюючи собі, чому нічого не вийде. А потім мріяв про те, як йому все вдається і він пожинає солодкі плоди успіху.

Нічна подорож подарувала йому ілюзію незалежності й розкрила очі на просту істину. Свобода — ось чого він насправді завжди потребував.

— Встановити законність ніколи не пізно, — сказав мент так паскудно, що у Феміди з рук, мабуть, випав меч.

«Усе — хімія, — зробив висновок Сева. — Хімія і фізика, бездушний механічний танець. Матерія набуває нових форм, змінює структуру».

— Я тобі бажаю, щоб почалось нарешті нове життя. Таке, якого ти насправді заслуговуєш.