Я не очікувала, що друга частина так сильно розіб’є мені серце — і не в хорошому сенсі.
Після неймовірної першої книги, яку я ковтнула за кілька годин і прожила всією душею, друга частина виявилась… болісною. Але не тому, що глибока — а тому, що втратила сенс.
Головна героїня, яку я щиро поважала за розум, силу духу, здатність бачити світло навіть у темряві — раптом стала заплутаною, слабкою у найгіршому значенні. Вона почала відштовхувати від себе всіх, навіть тих, хто її любив, підтримував, жертвував собою заради неї.
Головного героя стало щиро шкода. Неідеальний. Не завжди м’який. Але щирий до кінця.
Він тікав від себе, але завжди повертався до неї.
Він тримав її, коли вона відштовхувала.
Рятував, коли вона сумнівалась у ньому.
І навіть коли його серце розбивали — він продовжував любити.
Бо це той випадок, коли сильний чоловік, готовий на все,
— стикається з холодною стіною.
І не тому, що вона не любить…
А тому що сама не знає, що з нею відбувається.
Одним словом повна неприязнь до головної героїні і щире співчуття до головного героя.
Можливо автор хотіла додати більше драми але забула,що драму без сенсу не витягує навіть найкраща магія…
Лучшая книга!