Осина фабрика

Кожному з нас, у його власній Фабриці, може здатися, що він обрав свій коридор і що його доля вже вирішена (і неважливо — мрія це чи кошмар, банальність чи чудо, добре це чи погано), але достатньо одного-єдиного слова, погляду, помилки — і все може змінитися, усе здатне перевернутися дороги дриґом, і вимощений мармуром коридор перетвориться на канаву, а щурячий лабіринт — на осяяну золотом вулицю.

Осягнувши процес еволюції й дізнавшись трішки про історію людства та тваринництво, я побачив, що безглузді білі тварини, з яких я сміявся за те, що вони бігають одна за одною по колу й застрягають у кущах, були продуктом не лише цілих поколінь овець, а й так само цілих поколінь вівчарів; це ми зробили їх такими, це ми перетворили їх із диких, кмітливих, здатних до виживання звірів, якими були їхні пращури, на слухняних, переляканих, дурних і смачних виробників шерсті.

Потреби в помсті немає взагалі, навіть у великому світі. На мою думку, відплата людям, які лише опосередковано або ж випадково пов’язані з тими, хто заподіяв зло, потрібна винятково для того, щоб ті, хто вчиняють помсту, відчули себе краще. Це як у випадку зі смертним вироком — ви прагнете його тому, що він принесе задоволення особисто вам, а не тому, що вважаєте його засобом стримування чи вірите в ще якусь схожу дурню.

Я завжди схилявся до думки, що люди голосують за новий уряд не тому, що їм дійсно імпонує його політика, а лише тому, що їм хочеться змін. І чомусь їм здається, що з новим урядом вони заживуть краще. Народ, звісно, дурний, однак схоже на те, що всі ці речі стосуються радше настроїв, примх і загальної атмосфери, аніж ретельно зважених аргументів. Я відчуваю, що в моїй голові відбувається точнісінько те саме. Іноді мої думки й почуття суперечать одні одним, тому я й вирішив, що, вочевидь, у моєму мозку мешкає сила-силенна різних людей.

Але що як вони єдині притомні люди? Зрештою, вони при владі й у них купа грошей. Вони керують іншими, як їм заманеться. Вони можуть наказати їм померти заради них або працювати на них, або привести їх до влади, захищати, сплачувати замість них податки й купувати їм іграшки. Вони ті, хто вціліють у наступній великій війні, сховавшись у своїх бункерах і тунелях.

Потреби в помсті немає взагалі, навіть у великому світі. На мою думку, відплата людям, які лише опосередковано або ж випадково пов’язані з тими, хто заподіяв зло, потрібна винятково для того, щоб ті, хто вчиняють помсту, відчули себе краще. Це як у випадку зі смертним вироком — ви прагнете його тому, що він принесе задоволення особисто вам, а не тому, що вважаєте його засобом стримування чи вірите в ще якусь схожу дурню.

Смерть завжди збуджує, завжди дозволяє тобі усвідомити, наскільки ти живий, наскільки вразливий, але поки що щасливий; натомість смерть близької людини дає тобі чудовий привід упродовж деякого часу поводитися дещо божевільно й чинити речі, які за інших обставин тобі б нізащо не пробачили. Як же приємно поводитися, мов справжній негідник, коли все одно тобі співчувають!