Шостий. Спогади про майбутнє

Чи варто дивуватися, що Росія завдала удару по областях, де підтримка «регіоналів» була найбільшою, а української державної та інформаційної політики там практично не було протягом не лише президентства Віктора Федоровича, а куди більш тривалий час?

Відновлення експортно-орієнтованого ланцюжка руда — вугілля — кокс — метал, специфічні приватизаційні процеси призвели до формування потужного донбаського конгломерату бізнесу та влади, якому швидко стало затісно в межах рідного регіону. Леонід Кучма спирався на підтримку «донецьких» під час президентських перегонів 1999 року, а після «касетного скандалу» вони перетворилися ледь не на гарантів продовження його перебування при владі. Тому призначення Януковича прем’єр-міністром у листопаді 2002 року було цілком логічним та обґрунтованим.

командна гра ніколи не була сильною стороною другого Президента: Леонід Данилович прагнув вибудовувати систему стримувань і противаг, у якій міг відігравати роль єдиного арбітра.

Важливу роль у системі української влади в середині 90-х років ХХ ст. відігравав прем’єр-міністр, адже керівник уряду фактично був однією з трьох повноцінних вершин владного трикутника разом з Президентом та Головою Верховної Ради. Відразу після обрання Леоніда Кучми Президентом України виконання обов’язків прем’єр-міністра продовжив Віталій Масол — досвідчений чиновник, який очолював уряд України ще в кінці 80-х років ХХ ст.,

Леонід Кравчук, якого справедливо вважають батьком української незалежності, розраховував виграти «на класі». Але не зумів урахувати глибину розчарування мільйонів українців у перші роки після здобуття суверенітету. Кучма зробив ставку на виборців півдня та сходу, які все ще болісно переживали розрив економічних зв’язків з Росією. Фактично це була перша в українській історії виборча кампанія, учасники якої сповідували різну ідеологію її ведення.

Уперше пропозицію стати прем’єр-міністром Леонід Кучма отримав у 1990 році після Революції на граніті, організованої українським студентством. Уже тоді він був народним депутатом. У серпні 1991 року майбутній очільник держави не голосував за проголошення незалежності України. Проте цей факт не завадив колишньому «червоному директору» отримати прем’єрський портфель. Затвердження

Проте справа нині в іншому: обираючи Президента, мільйони наших співгромадян підсвідомо намагаються закрити прогалину в пантеоні національних героїв та визнаних авторитетів. Він так і не постав за чверть століття незалежного розвитку. Під час президентських виборів Україна, можливо, не лише обирає власне майбутнє, але й шукає непохитний мов скеля авторитет, який зможе повести за собою націю в дні випробувань.