Нічний цирк

Вино — це поезія в пляшці

Він прагнув безсмертя, а це найгірша річ, якої можна шукати. Насправді ти нічого не знаходиш, а намагаєшся уникнути неминучого.

Тепер уже не протистоять добро і зло, не залишилося більше чудовиськ, яких потрібно вбити, і дівчат, що чекають на порятунок. Мій досвід підказує, що більшість дівиць і самі можуть за себе постояти, принаймні ті, що справді чогось варті

На прощання віщунка нагадує тобі, що майбутнє ніколи не викарбуване на камені

Ми живемо дивними життями, переслідуючи власні сни в різних містах, — тихо каже жінка, дивлячись у вікно. —

— Так, утім не так часто, як раніше. Вигляд має такий самий, хоча мені здається, що це лише відлуння його старого, він свідомо зберігає свою колишню подобу. До того ж тато не має твердої фізичної оболонки, і це його жахливо дратує. Якби він усе зробив інакше, йому б удалося залишитися більш матеріальним. Але я сама не впевнена, що хотіла б назавжди застрягнути в якому-небудь дереві, а ти?

— Думаю, це залежить від дерева, — каже Марко.

Забагато білого — люди одразу думають, що це весільна сукня, забагато чорного — і костюм занадто сумний і похмурий

Мене вбиває те, що я не можу запросити тебе потанцювати, — шепоче він дівчині, коли Селія проходить повз нього в танцювальній залі. На її сукні, наче мох, уже проростають пагони темної зелені його костюму.

— Отже, тебе дуже просто знищити, — тихо бурмоче дівчина

— Ви запам’ятовуєте всіх своїх глядачів? — дивується хлопець.

— Не всіх, — зізнається Селія. — Але тих, хто дивиться на мене так, як ви, запам’ятовую.

— Це як?

— Наче вони не можуть вирішити, бояться мене чи хочуть поцілувати.

— Я вас не боюся, — промовляє Марко

Імовірно, він милується витвором ваших рук, — каже Селія, не обертаючись.

— Я б заклалася, що більше за сукню його цікавить те, що під нею