Диванні експерти

Інтернет — це неймовірна база знань, але водночас і джерело та інструмент епідемії хибної інформації. Інтернет робить багатьох із нас тупішими й злішими:

Написати книжку — це чудовий і цікавий досвід для автора, але не для його близьких. Дружина Лінн і дочка Гоуп були терплячими як ніколи під час моєї роботи над цією книжкою, і я навіки перед ними в боргу за те, що вони терпіли мене, поки писав. Книжка присвячується їм обом, із любов’ю.

У нас немає здорового скептицизму щодо фахівців. Натомість ми активно їх ображаємо, адже багато людей припускають, що спеціалісти помиляються просто через те, що вони фахівці. Ми сичимо на «яйцеголових» — пейоратив, мода на який повертається. Указуємо лікарям, які медикаменти нам треба, чи пояснюємо вчителям, що відповіді наших дітей на іспитах правильні, навіть коли це не так. Не тільки вважається, що всі однаково розумні — ми думаємо, що є найрозумнішими людьми всіх часів.
І ми жахливо помиляємося.

ож фахівцям стало важче відбиватися від дурниць і закликати до здорового глузду.

Люди не лише вірять у щось тупе, а й активно опираються навчанню та не бажають відмовлятися від власних помилкових думок.

Утім, найсуттєвіша перешкода — це лінощі самого суспільства. Жодне із цих зусиль, спрямованих на спостереження за фахівцями та їх оцінювання, нічого не вартуватиме, якщо звичайним громадянам хоч трошки не будуть цікаві ці справи. Тетлок указує, що пересічні люди, на жаль, зазвичай не зацікавлені в тому, аби знайти професіоналів із чудовим досьє: найбільше вони цікавляться доступними фахівцями, які вже погоджуються з їхніми поглядами. Як правильно зауважує Тетлок, недостатньо посилити відповідальність серед поставників інтелектуального продукту, якщо «споживачі не зацікавлені в тому, щоб бути суддями конкуруючих заяв і контраргументів». Споживачі менше цікавляться «неупередженими пошуками істини, а більше — потуранням власним упередженням», тому пересічні люди підходять до ролі фаховості із «психологією спортмайданчика, а не аудиторії
159

Цікавитися в 1980 році, чи Радянський Союз розвалиться до 2000-го, — це питання на «так» або «ні». А от питати в попередні десятиліття, як досягти мирного розпаду СРСР, і впливати на ймовірність такої події, зменшивши шанси альтернатив, — це вже зовсім інша справа

Утім, і в суспільних та гуманітарних науках також були випадки відвертого шахрайства. У 2000 році історик з Університету Еморі на ім’я Майкл Беллісайлз виграв престижну нагороду Колумбійського університету — премію Банкрофта за книжку під назвою «Озброєна Америка», у який намагався спростувати ідею, що американські уявлення про володіння зброєю походили не з раннього колоніального періоду, а ґрунтувалися на інших подіях, що сталися на століття пізніше. Дослідження поляризувало думки, бо в ньому стверджувалося, що приватне володіння зброєю було не характерне для ранньої Америки.

У драматичнішому випадку Ендрю Вейкфілду, лікарю, який опублікував суперечливе дослідження про зв’язок вакцин та аутиз­му, у 2010 році відкликали його ліцензію в Сполученому Королівстві. Британські медичні установи заявили, що роблять це не тому, що лікар доводить суперечливу думку, а через те, що він порушив базові правила наукової поведінки в своєму дослідженні. Генеральна медична рада Великої Британії з’ясувала, що Вейкфілд «здійснював інвазивне дослідження дітей без етичного погодження, діяв усупереч клінічним інтересам кожної дитини, не розкрив фінансових інтересів і незаконно привласнив кошти
117

Вільний обмін ідеями — це потужна рушійна сила демократії, яка, утім, завжди несе ризик того, що злі та неосвічені люди застосують інструменти масової комунікації для власної вигоди й пропагуватимуть брехню та міфи, які не зможе спростувати жоден фахівець.