Тіні у Раю

Раптом я зрозумів, що тепер, коли дістався чужих країв, небезпека нікуди не зникла, навпаки, вона по-справжньому нависла наді мною. Небезпека не ззовні, а зсередини. Я дуже довго просто намагався вижити, і саме це було моїм порятунком.

аташа глянула на мене.
— Я ж нічого про тебе не знаю, — відповіла вона. — І не хочу нічого знати. Немає нічого нуднішого, ніж переповідати одне одному життєві історії й ділитися своїми проблемами. Ми б тоді весь час клювали носом.

Забути можна багато чого, коли на кону стоїть виживання.

Життя тривало. Воно було жахливе чи прекрасне, залежно від того, як його сприймати. Простіше вважати його прекрасним.

захищає, наче плащ-невидимка. Загроз, яких не здатен уникнути жоден інтелект, вона просто не помічає.

Дурість — коштовний дар, — вів своєї Кан. — Раз утративши, ніколи вже не повернеш! Вона

Війна — це плуг, — повчав Сильверс. — Він переорює землю і перерозподіляє майно. Старі власники зникають, натомість з'являються численні нові.
— Спекулянти, торговці, постачальники — себто всі ті, хто наживається на війні, — докинув я.
— Не тільки постачальники зброї, — незворушно продовжував Сильверс. — Ще й постачальники уніформи, кораблів, харчів, автомобілів — увесь світ заробляє на війні!
— Усі, крім солдатів!

А після крабів ви їстимете морозиво? — запитав у Кана.
— Якось був спробував. Але мені стало погано. Хобі краще розділяти.
— Дуже мудро.

Вона давно забула, про що ми раніше говорили. Я вже кілька разів
зауважував це: вона швидко на все реагувала і швидко все забувала, це було просто щастям для такого слона, як я, з чіпкою пам'яттю на всі негаразди і з поганою — на будь-які радощі.

Поступово відлітають мої дурні, старомодні мрії, — сказала Наташа. — І моя сентиментальність теж. Пробач мені.