ДобрI новини з Аральського Моря

Подряпини, вм’ятини, потертості — це маленькі сліди пам’яті. Вони носять у собі життя.

пам’ять сама організовує свої картотеки.

Значно важче починати робити те, що колись покинула, ніж те, що робиш вперше.

Дивний ефект мають всі ці словосполучення-кліше: одних вони здатні раптово роздратувати своєю пустопорожністю, інших — заспокоїти й повернути в колію звичного плину дня.

Продається фрустрація. Щойно бажане має бодай примарний шанс стати дійсним, чари зникають.

В глибині душі Рита досі не змирилася з тим, що робота в офісі — це не що інше, як оптовий продаж часу свого життя.

Все в цьому світі — досвід, думала Богдана. І порно, і теракти, і наркотики. І немовлята, і універ, і покупка сімейної машини в кредит. Просто якийсь досвід ти можеш і хочеш повторити, а якийсь ні.

Пісні мають власну мову, любила казати їй Хлоя. Власну хірургію, що спритно вкриває нас новими шрамами й заново розпорює старі, вже давно забуті, під волоссям і одягом.

Коли у тебе в цілому світі немає ніде і нікого, мало би бути все одно, куди їхати. Ну, максимум ми обираємо свої напрямки, керуючись якоюсь значущою асоціацією чи спогадом із прочитаної в дитинстві книжки

Загалом Богдана інтуїтивно жила так, аби можна було помирати будь-якої миті. Вроджений синдром метелика-фаталіста.