Грiшна

Мертві не роблять тобі боляче — це властиво тільки живим.

«Завжди не ті чоловіки. Чому мене ваблять ті, кого не можна або ж не варто мати?»

— Ну, це називають випадковим передозуванням, але чи бувають такі речі насправді випадковими?

Мертві не роблять тобі боляче — це властиво тільки живим.

Може, я й справді не знаю, що таке любов, бо була надто зайнята тим, що боролася з нею.

Ти найкраще з того, що я коли-небудь розгортав під ялинкою

— Ні. Ти почала лупцювати столика, ось так! — Вона грюкнула кулаком по столу, здійнявши хмарку борошна. — Наче ти була на нього страшенно зла. Ти не побігла до мене, не плакала через кров. Надто вже зайнята була лупцюванням того, що завдало тобі болю. — Енджела засміялася, витерла очі рукою, лишивши на щоці білу пляму. — Ти була дуже дивною дівчинкою. Тобою я пишаюся найбільше з усіх моїх дітей.

«Веселих свят, — думала вона. — Я можу розкрити грудну клітку, відкрити її вміст. Можу зрізати шматочки легень і побачити під мікроскопом рак, або туберкульоз, або емфізему. Але секрет того, що є в людському серці, недосяжний для мого скальпеля».

На думці в неї була юна дівчинка, що босоніж стояла в снігу. Дівчинка, яка шукала болю, щоби приховати свою агонію. Та ніщо не могло зрівнятися з її таємною мукою, жодні молитви чи шмагання не могли втишити крик душі.

— Яка ж вона була красуня, ваша Камілла. Але ви й це знаєте, так? Чи ж можна інакше? Щодня ви бачили її в цьому домі. Бачили, як вона виросла, стала молодою жінкою. — Ріццолі помовчала. — І бачили, як вона зламалася.
Очі пильно дивилися на неї, всотували кожне слово.
— То коли ти почав її трахати, Рендолле?