Клавка

Потомлені солдатики й міліціонери неначе сказились, їх немов заразила жорстокість полковника: вони стали жбурляти інвалідів у вагони, ранячи їх їхніми ж невідстебнутими возиками, на яких вони пересувалися, їхніми «утюжками», які заміняли їм руки.

А бачила б ти, як вони трималися на наших співбесідах: не менше, як лорди! І як вони вкладали в свою чемну мову все презирство до нас! А бачила б ти, як вони облаштували свої табори: практично зробили з них маленькі держави — зі школами, університетами, церквами… І їхню віру в націоналістичні ідеї не можна нічим випалити.

А різнокольоровий кришталь — це був чийсь німецький трофей, придбаний Прохоровою на Євбазі, і об’єкт її гордощів як світської дами.

кажімо, навіщо в один ряд ставити Варвару Чередниченко з її «Я щаслива Валентина» і «Нарис з історії української літератури»? Як можна ставити в один ряд Кундзіча з його наївним бажанням зберегти «солом’яні хати» й Остапа Вишню? Таким підходом ви практично нівелюєте ту шкоду, яку завдають радянській літературі Остап Вишня й автори «Нарису».

Так, це були чудові часи! Європа лежала у наших ніг… — замріяно сказав той.

О, Максиме Тадейовичу, знову перепаде вам на Пленумі, як на минулорічних зборах!» — подумала Клавка і уявила, як він сидітиме, незворушно реагуючи на критику, і переживатиме не стільки за себе, скільки за Катерину Миколаївну:

Останнім часом його стосунки з Рильським складалися, м’яко кажучи, по-всякому. Вони пережили різне: до війни дружили сім’ями, але коли Малишко після війни став жити з Майєчкою Федоровою, покинувши дружину Дашу Лівшиць з донькою, то ходили чутки, що Максим Тадейович сказав йому: «Андрію, я тебе шаную і люблю, двері мого дому для тебе відчинені завжди. Але, вибачай, я до тебе не прийду: не зможу приходити в дім, де немає Даші та Валюшки…»

ідеологічних викривлень у тому курсі не було? А те, що історія української літератури висвітлюється там ізольовано від класової боротьби, — то це неважливо? А те, що це, по суті, відродження буржуазно-націоналістичних поглядів Грушевського, — це дрібничка? Га? А те, що в «Нарисі» ігнорується вплив прогресивних діячів та течій російської літератури і перебільшується вплив західноєвропейських літератур, то це не варте критики? А те, що в «Нарисі» реставрується теорія про безкласовість, про безбуржуазність української літератури, — то це нікого не хвилює? Кого ви покриваєте? Га?

У цей момент до приймальні ще раз зазирнув Малишко і, за спиною Духмяного, показав Рильському пляшку. Той награно сердито поморщився і махнув головою вбік, мовляв: «Я ж тобі казав — ушивайся!»

О, ще щось інтересне! Ви тільки послухайте: «Президія СРПУ визнає, що вона не вживала заходів до виправлення лінії редакції „Вітчизни“ і не вела боротьби з ворожими впливами в літературі». Ну, це чистісінької води контрреволюція! В підтексті читай: «Ми про все знали. І мовчали. Бо не бачили в лінії редакції „Вітчизни“ нічого шкідливого!» Так? Га?