Бунт мас

Отож ці права мали на меті не що інше, як вирвати людські душі з їх внутрішньої неволі і прищепити їм певну свідомість панства й гідності. Чи ж не бажалося, щоб пересічна людина почувала себе володарем, керівником і паном себе і свого життя? Це вже осягнено. Чому ж нарікають ті, що тридцять років тому були лібералами, демократами та прогресистами? Чи, може, вони, як діти, чогось хочуть, але бояться наслідків? Хочете, щоб пересічний чоловік був паном? Тож не дивуйтесь, що він діє за власними примхами, що вимагає всіх насолод, що рішуче накидає свою волю, що відмовляється від усякої служби, що вже не слухає нікого, що піклується своєю особою й своїм дозвіллям, що дбайливо добирає одяг: це деякі постійні властивості, що супроводять свідомість панства. Сьогодні ми їх знаходимо в пересічній людині, в масі.

Ми, сучасні люди, відчуваємо, що раптом залишилися самі на землі; що мертві вмерли не на жарт, а таки по-справжньому; що вони вже не можуть стати нам у пригоді. Рештки традиційного духу звітрились. Взірці, норми чи стандарти нам непотрібні. Ми мусимо розв'язати наші проблеми без активної співпраці з минулим, в повній дійсності - чи то проблеми мистецтва, науки чи політики. Європеєць стоїть самотній, без живих небіжчиків по боці; так, як Петер Шлеміль, він загубив свою тінь. Це завжди стається, коли надходить полудень».

«Усі» - це нормально була складна єдність мас і розбіжних спеціалізованих меншин. Тепер усі - це тільки маса.

я обстоюю радикально аристократичне тлумачення історії. Воно радикальне, тому що я ніколи не твердив, що людське суспільство повинне бути аристократичне, а пішов ген-ген далі. Я твердив, і щодня сильніше переконуюсь у тому, що людське суспільство, хоч-не-хоч, є завжди аристократичне самою своєю істотою, аж до такого ступеня, що воно є суспільством у міру свого аристократизму і перестає ним бути в міру того, як утрачає аристократизм. Очевидно, я говорю про суспільство, а не про Державу

Влада, яку інтелектуальна ординарність має нині над громадським життям,- може, найновіший фактор сучасного положення, який не можна порівняти ні з чим минулим. Принаймні в дотеперішній європейській історії чернь ніколи не гадала, що вона має якісь «ідеї» про речі. Вона мала вірування, традиції, досвід, приповідки, звички думання, але вона не вважала, що посідає теоретичні погляди на те, чим речі є або повинні бути,- наприклад, на політику чи на літературу. їй було чи не було до вподоби те, що політик планував і робив; вона давала чи відмовляла свою підтримку, але її ставлення обмежувалося позитивними чи негативними відгуками на творчу чинність інших. Ніколи їй не спадало на думку протиставити «ідеям» політика свої власні ідеї, ані навіть ставити «ідеї» політика перед трибунал інших «ідей», що вона їх нібито посідала. Те саме в мистецтві та в усіх інших царинах громадського життя. Природжена свідомість свого обмеження, своєї нездатності до теоретизування (16) - цього ніяк не допускала. Автоматичним наслідком цього було те, що чернь не мала наміру, навіть здалека, рішати в майже жодній ділянці громадської діяльності, які здебільшого мають теоретичний характер. [55]
Сьогодні, натомість, пересічна людина має точнісінькі «ідеї» про все, що діється і має діятися у цілому світі. Тому вона втратила свій слух. Нащо слухати, коли вона має в собі все, що потрібне? Тепер не пора слухати, а пора судити, давати вирок, вирішати. Немає жодного питання в суспільному житті, де б вона не втручалась, сліпа та глуха, накидаючи свої «погляди».
Але чи ж це не корисно? Чи ж це не ознака величезного поступу, що маси мають «ідеї», себто, що вони культурні? Ні в якому разі. «Ідеї» цієї пересічної людини не є насправді ідеями, ані посідання їх - культурою. Ідея - це шахування правди. Хто хоче мати ідеї, мусить спочатку свідомо прагнути правди та прийняти правила гри, що їх вона накладає. Годі говорити про ідеї чи погляди, коли не признається жодної інстанції, що їх регулює, норм, на які можна покликатися в дискусії. Ці норми є основою культури. Мені не важить - які. Я лише тверджу, що немає культури, де немає принципів цивільної законності, до яких можуть звертатися наші ближні. Немає культури, де немає визнання певних засадничих інтелектуальних позицій, на які можна посилатися в диспуті (17).

Визволитися від моралі не така вже проста річ. Те, що ми називаємо словом «аморальність», словом, невірним уже граматично, в дійсності не існує. Якщо ви не хочете підкорятись ніякій нормі, то мусите неминуче прийняти норму, що заперечує будь-яку мораль, а це вже не аморально, а антиморально. Це - від'ємна, негативна мораль, яка заховує лише порожню форму справжньої моралі.

народами Центральної та Південної Америки Іспанія має спільне минуле, спільну расу, спільну мову, [128] і проте не творить з ними одної нації. Чому? Бракує лише одної речі, яка, очевидно, є основною: спільного майбутнього. Іспанія не зуміла придумати програми колективного майбутнього, яка могла б привабити ці біологічно споріднені групи. Тому «плебісцит», зваживши майбутнє, відкинув Іспанію. І тут нічого не помогли архіви, спогади, предки чи «батьківщина». Коли це все існує, воно служить для консолідації, але це все

Оце саме лунає в формулі Ренана: нація як чудова [127] програма майбутнього. Плебісцит вирішує майбутнє. Те, що в цьому випадку майбутнє є лише продовженням минулого, анітрохи не змінює питання. Це тільки показує, що й сама дефініція Ренана дещо архаїчна.

ми хочемо того, чи ні, людське життя постійно зв'язане з майбутнім. З сучасного моменту ми скеровуємо свою увагу на прийдешній. Тому жити - це завжди, завжди, без угаву та спочинку, робити. Чому нікому не прийшло на думку, що робити, робити будь-що, означає здійснювати майбутнє? Навіть коли ми поринаємо в спомини. Ми викликаємо спогади в даний момент, щоб осягнути чогось у наступний момент, хоч би це була тільки приємність відтворити минуле. Хвилину тому ця скромна приємність з'явилась нам як бажане майбутнє; тому ми «робимо» її. Отже, ми стверджуємо: для людини усе має зміст тільки в міру того, як воно скероване до майбутнього (44).

«Спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному; спогади про спільно доконані подвиги і готовність до дальших - ось основні умови, що творять націю... В минулому - спадщина слави та каяття, в майбутньому - спільна програма дії для всіх... Існування нації - це щоденний плебісцит».
Так звучить відома формула Ренана.