Все те незриме світло

що буде, коли кинути жабу в каструлю з холодною водою, а тоді повільно закип’ятити? Знаєте, що тоді буде? — Марі-Лор чекає відповіді. Картопля парує. — Жаба звариться.

Часом безпечнішого місця за око бурі не знайти.

«Уявіть собі вуглину, що горить у печі у вас удома. Бачите її, діти? Цей шматок вугілля колись був зеленою рослиною, папороттю або очеретом, що ріс мільйон років тому, чи, може, два мільйони років, чи сто мільйонів років тому. Ви можете собі уявити сто мільйонів років? Усе своє життя щоліта листя цієї рослини вбирало в себе стільки світла, скільки могло, й перетворювало енергію сонця на поживу для себе. У кору, гілочки, у стебла. Бо рослини живляться світлом, майже так само, як ми вживаємо їжу. Але потім рослина померла й, певно, упала у воду, згнила й стала торфом, а торф лежав у землі роки й роки, мільйони яких минали, мов місяць, а десятиліття чи, може, навіть усі ваші життя пролітали як мить, як клацання пальців. І от урешті торф висох і перетворився на камінь, і хтось його викопав, і вугляр приніс його до вас додому, й, може, ви самі донесли його до печі, й тепер те сонячне світло — сонячне світло, якому сто мільйонів років, — сьогодні ввечері зігріває ваш дім…»

Очищення можна досягнути лише через найгарячіший вогонь.

вас?
«Із часом, — думає Марі-Лор, — події, які здавалися незрозумілими, або стають ще заплутанішими, або поступово спрощуються.

квітні жінки говорять тільки про росіян і про те, що вони робитимуть, про їхнє прагнення помсти. Варвари, так їх називають жінки. Татарва, русопети, дикарі, звірі. Свині вже в Штраусберзі. Чудовиська вже в передмісті.

Коли я втратила зір, Вернере, люди казали, що я хоробра. Коли мій батько поїхав, люди казали, що я хоробра. Але це не хоробрість, я просто не маю вибору. Я прокидаюся і живу своїм життям.

Усі ми народжуємося з єдиної клітини, меншої за пилинку. Набагато меншої. Ділення. Множення. Додавання й віднімання. Матерія переходить із рук у руки, атоми міняються місцями, молекули обертаються, склеюються білки, пластосоми віддають накази про окиснення; ми зароджуємося з мікроскопічного електричного рою. Легені, мозок, серце. Через сорок тижнів шість трильйонів клітин стискаються в материнських родових шляхах, і ми заходимося криком. А тоді за нас береться світ.

Вій­на, — неуважливо думає Етьєн, — це базар, де людські життя продаються, наче будь-які інші товари: шоколад, кулі чи парашутний шовк.

небі. Присягаюся Богом? Скільки ці нестерпні миті тривають для Бога? Трильйонну часточку секунди? Саме життя будь-якої істоти — це крихітний спалах у бездонній темряві