Юрко Іздрик

не «згодом» і не «незабаром» і не за кілька хвилин, а через невідомо яку кількість чи протяжність цього вашого-нашого часу

Однак повернення видавалося невідворотним. І повернення означало тільки біль. Тепер лише це. Біль тепер заміняв йому увесь світ. Цілий світ був болем, — він прислухався, — і це був не найкращий його різновид.

Давно облишивши марні пошуки і вже описані подорожі вглиб, ти звик обмежувати «я» поверхнею власного тіла.

Хвороба з її пишним набором інструментів та забав дає те, чого не дасть більш ніщо: сенс

У стражданні завжди є сенс. Якщо він є, звичайно.

Люди швидко звикають до твоєї відсутності.

Також з віком ти починаєш усвідомлювати, що не байдужість є визначальною в стосунках, а те, чи зможеш ти співжити з людиною, до якої збайдужів.

Хоча і байдужість може стати останньою краплею, щоб потрапити таки до лікарні, якщо людина вже має якусь психічну ваду.

Що ви хочете сказати? — Ну, як вам пояснити… я байдужий… мені байдуже… мене не гребе… не торкає… не чіпає… не гріє… — Тоді зрозуміло. Ось і все. Годі вже про це. Бо мені не байдуже. Стули пельку! Закрий свою смердючу пащу! Заткайся! Тема закрита! Йди вже! Ні, мені не байдуже — мені глибоко по барабану!

править Мудрість і надихає Байдужість.