Річард Осман

Дехто любить дітей більше, ніж партнера, — каже Ібрагім, — а інші люблять партнера сильніше за дітей. І ні перші, ні другі ніколи не можуть це визнати.

— Вам детальну відповідь чи просту? — питає Ібрагім.
— Просту, будь ласка, Ібрагіме, — каже Елізабет без вагань.
Ібрагім мовчить. Може, він невдало сформулював своє запитання?
— Але я приготував детальну відповідь, Елізабет.

Завжди слід дивитися туди, де нічого не відбувається, тому що там все й відбувається.

Убити когось легко. Сховати тіло – ось що зазвичай важко. Саме на цьому тебе й ловлять.

Завжди усвідомлюєш, коли в тебе щось уперше, так? Але рідко розумієш, що цей раз — останній.

житті доводиться вчитися рахувати хороші дні. Складати їх до кишені й носити із собою. Тож я кладу цей день до кишені й іду собі спати.

Принаймні я з’ясувала, що онлайн-знайомства не для мене. У цьому світі є така штука, як забагато вибору. А коли в усіх стає забагато вибору, комусь теж стає важче тебе обрати. А ми всі хочемо, щоб нас обрали.

Бернард був професором якихось наук, він попрацював по всьому світі, навіть бував у Дубаї ще тоді, коли про нього ніхто нічого не знав. Вірний своєму звичаєві, він вдягав до обіду костюм із краваткою

Бернард Коттл був дуже люб’язний: приніс мені відросток виткого ломиноса

Констеблю Донні де Фрейтас хотілося б мати зброю. Хотілося б переслідувати серійних убивць у покинутих складах і невблаганно доводити справу до кінця, не зважаючи на свіже кульове поранення плеча. Можливо, хотілося б також розвинути смак до віскі й закрутити роман із напарником.

Але зараз їй двадцять шість