Вікторія Меренко

— іноді це всього лише слова. А іноді ти не віриш ні в що, крім темряви. І як тоді жити далі?

— Я прямо звідти. У Бриджтоні зайшла тільки в аптеку купити аспірин — у мене перед великими презентаціями завжди голова болить… Це стрес. Господи, ніби молотом по голові б’ють…

Піт співчутливо киває. Він добре знайомий із головним болем. Ясна річ, його головні болі найчастіше спричинені споживанням пива, а не стресом, але ж це не заважає їх знати.

— Святі банани! — вигукнув він. Піт колись склав список «бобризмів», і «святі банани» посіли в ньому одне з перших місць, поряд із такими перлами, як «хоч стій, хоч трахай» і «поцілуй мене в корму». Ці вигуки були повні одночасно дзен-буддистської мудрості і непристойності. — Я вже гадав, застрягну там на всю ніч, але потім побачив світло. — Бобер витяг перед собою руки з розчепіреними пальцями. — Я побачив світло, Господи, хвала Іс…

З обличчям місіс Кейвелл відбувається щось дивне: м’язи під шкірою сіпаються, одне око майже блимає, потім друге око все ж таки блимати починає. Вона дістає з кишені носовичок і сякається. Бобер думає: «Вона стримується, щоб не зареготати з нас». Коли дорогою додому, вже попрощавшись із Джонсі та Пітом, він розповість про свої підозри Генрі, той подивиться на нього, як на божевільного. «Вона стримувалася, щоб не заплакати, — скаже Генрі… і потім додасть майже ніжно: — бовдуре!»

Це було не зовсім правдою — насправді це не мало зовсім нічого спільного з правдою, — але ніхто не воює так люто, як налякані солдати. Курц знав це з досвіду.

Світ наче стиснувся і зменшився, як завжди буває, коли ми видихаємось, а робота ще не скінчена, далеко не скінчена. Життя Генрі звелося до чотирьох простих повторюваних рухів: поршневий рух рук із палицями і відштовхування лижами від снігу. Біль угамувався, принаймні поки що, після того як він перейшов до якоїсь іншої зони.

«Це сон, як будь-який сон, повний звичайних символів і заморочок», — думає Джонсі, але в душі розуміє, що це не так. Його розум змішує найрізноманітніші речі, очищує їх, робить зручними для поглинання — так улаштовані всі сни; минуле, сьогодення і майбутнє перемішалися в одному казані, що теж подібне до сну, але він знає, що буде помилкою ставитися до цього недбало, як до уривчастої казочки з підсвідомості. Принаймні якась частина цього відбувається насправді.

Але сила — не єдиний спосіб виграти битву або війну.

— Генрі?

— Так, Овене. Я тут.

— Мені завжди було соромно за те, що я зробив у будинку Рейплоу того дня.

— Я знаю.

— Але подумки я робив це знову й знову. Збочення якесь.

Генрі, чудовий психіатр навіть незважаючи на думки про самогубство, нічого не сказав. Збочення є нормою людської поведінки. Сумно, але це так.

«Він гине, — подумав Курц. — Або тіло Фредді вбиває його, або середовище. Овен має рацію. Чорт забирай, він має рацію».

Не те щоб це щось змінювало. Межа все одно залишалася межею, й Овен її перетнув.