Голлі Блек

А може, я вважаю, що Ельфгейму час опинитися під владою королеви

— Вона моя дружина, — відповідає Кардан, і його голос розходиться над юрбою. — Законна королева Ельфгейму. І вона однозначно не у вигнанні.

Вона моя дружина, — відповідає Кардан, і його голос розходиться над юрбою. — Законна королева Ельфгейму. І вона однозначно не у вигнанні.
Довкола мене розкочується вражене ревіння натовпу, та ніхто в ньому не вражений сильніше, ніж я. Я намагаюся розплющити очі, намагаюся сісти, та насуває темрява, яка топить мене.

— Сьогодні бал на честь гостей із деяких моїх Дворів. Гезер, сподіваюся, ви з Вів’єн прийдете. Коли ти була там востаннє, ми проявили себе як кепські господарі. А могли б показати тобі багато прекрасного.
— Наприклад, війну, — вставляє Ґріма Моґ. — Що може бути прекрасніше?

— Насміхайся з мене скільки захочеш. Хоч що я уявляв тоді, тепер сам готовий благати та принижуватися заради одного доброго слова з твоїх вуст, — його очі чорні від жаги. — Ти звоювала мене навіки.

Я за тобою сумувала, — шепочу я в його шкіру й відчуваю запаморочення від інтимності цього зізнання, почуваюсь оголенішою, ніж тоді, коли він бачив кожен дюйм мого тіла. — Сумувала навіть у світі смертних, коли думала, що ти мій ворог.
— Моя мила ворогине, який я радий, що ти повернулася.
Він пригортає моє тіло до свого й кладе мою голову собі на груди. Ми досі на підлозі, хоча поруч стоїть цілком добре ліжко.

Ти його любиш, — думаю я. — Любила відтоді, як ще не була полоненою Підмор’я. Любила, коли погодилася вийти за нього».

— Я люблю тебе, — каже він. — Значну частину життя я оберігав своє серце. Оберігав дуже добре й міг поводитися так, ніби геть його не маю. Навіть зараз воно потерте, обгризене червами й шерехате. Але воно твоє.
Кардан підходить до дверей королівських покоїв, неначе закінчуючи розмову.
— Ти вже, мабуть, здогадалася, — додає він. — Але раптом не здогадалася.
Він відчиняє двері, щоб я не відповіла. Раптом наше усамітнення закінчується.

Ми зловили кількох придворних, які роздумували про вбивство смертної королеви. Їхні плани злетіли в повітря, — на її обличчі з’являється невеличка усмішка. — І самі вони теж.

Мені байдуже. Я біжу в його обійми.