Тетяни Микитюк

Коли те, чого ви прагнете, не втілюватиметься в життя, ви відчуватимете смуток.

прийміть свій смуток повністю і дозвольте собі виплакати його.

Не забувайте, що є два види плачу, які ми називатимемо плачем-закликом і плачем-прощанням.

Натомість гнів — це почуття, що переважно пов’язане з боротьбою, смуток більше пов’язаний із розлукою. Якщо ви ще не готові боротися або відпустити, імовірно, ви відчуваєте регресивний смуток.

Регресія — це повернення до певної стратегії, що була важливою на попередніх етапах розвитку. Наприклад, коли в дитини, яку вже привчили до горщика, виникає енурез, це називається регресією.

Ми регресуємо, коли не можемо дати ради з актуальними викликами і нам стає страшно. Регресивний плач є виявом тривоги, а не смутку. Думки, пов’язані з регресивним плачем, можна висловити так: «Я так більше не можу, допоможіть мені».

Зазвичай жінки бояться гніву більше, ніж чоловіки, бо їх змалку привчають до думки, що гніватися — погано. Можливо, у дитинстві таких жінок піддавали остракізму й веліли йти до себе в кімнату й не виходити, «доки не навчишся поводитися як слід». Тому, коли вже в дорослому віці жінка збирається виразити сильний гнів, страх самотності змушує її регресувати.

Ще один приклад плачу-заклику спостерігається у вдів та вдівців на першому етапі переживання втрати. Поки вони не можуть впоратися зі своєю емоційною реакцією на втрату — а саме так зазвичай і буває одразу після втрати — саме ця форма плачу переважає.

Мені неприємно чути, що смуток — це негативне почуття, адже сльози можуть створити відчуття близькості. Можливо, вам знайома ситуація співпереживання, коли ви підходите до людини, яка плаче, і ніжно її обіймаєте.

Плач-заклик має сенс тільки тоді, коли поряд із вами є інші люди. Мені здається, що часом регресія корисна: ми внутрішньо стаємо ніби дітьми, дозволяючи іншим контролювати ситуацію, заспокоїти нас і підтримати. У найкращому разі ви незабаром відновитеся і з новими силами будете готові втілювати свої дорослі стратегії.