Ентоні Дорр

Очищення можна досягнути лише через найгарячіший вогонь.

— Лоретто, ти знаєш, звідки беруться діаманти, як ростуть кристали? Додаванням мікроскопічних шарів, кілька тисяч атомів щомісяця, кожен наступний поверх попереднього. Тисячоліття за тисячоліттям. Отак назбируються й вигадки. Усі старі камені збирають вигадки.

«Якщо в жилах людини не тече така сама кров, як у вас, нічому не можна вірити»

Розплющте очі, — закінчує чоловік, — і побачте якомога більше, перш ніж вони заплющаться навіки

«Дивися на перепони як на можливості, Райнгольде. Черпай із них натхнення».

Однак який порядок вони тут наводять? Валізи, черги, зарюмсані діти, солдати, у яких в очах застигла вічність, що повертаються до рідних міст, — у якій системі підвищується порядок? Точно не в Києві, не у Львові й не у Варшаві. Тут Аїд. І людей так багато, ніби велетенські російські фабрики виробляють нових щохвилини. Убийте тисячу, а ми зробимо ще десять.

Час — штука порска: дай йому вислизнути раз, і вже ніколи не вдасться знову вхопити його за хвіст.

— Ти жива.
— Я жива лише тому, що ще не померла.

Заплющити очі — не означає зрозуміти, що таке сліпота.

Як Юті вдавалося так багато розуміти про те, як влаштований світ? Тоді як він розумів так мало.