Артур Конан Дойл

добре всіма знаними. — Ми цього не зробили, та й піти

Воістину безнадійно зіпсований лише той чоловік, якого не оплаче жодна жінка.

— Я в науці дилетант, містере Холмсе, збирач, так би мовити, черепашок на берегах великого невідомого океану

:
— Містере Холмсе, то були сліди величезного собаки!

Як хірург Конан Дойл брав участь

фатальним, але людині з таким волоссям, як ваше, слід піти назустріч. Коли ви зможете взятися до виконання своїх нових обов'язків

Читач вважатиме мене занадто вже охочим пхати носа до чужого проса

Це було на початку квітня 1883 року.

.— Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці.

— Хіба ви мене знаєте?

— Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу. Ви вирушили в путь рано-вранці і, перш ніж дістатися до станції, довго їхали розгаслим путівцем на бідарці.

Дама рвучко сіпнулася і спантеличено глянула на мого друга.

— В цьому, люба пані, ніякої таємниці немає,— мовив він, усміхаючись.— Лівий рукав вашої жакетки заляпано грязюкою не менш як у семи місцях. Плями зовсім свіжі.

Мене звуть Хелін Стоунер, я живу в домі свого вітчима — останнього представника одного з найстаровинніших в Англії саксонських родів Ройлоттів зі Стоук-Морана, що на західному кордоні графства Суррей.