Ніна Бічуя

Але ж до кожної людини врешті приходить момент, коли вона стає старшою, і не обов’язково для цього лічити свій вік на десятки — події не раз важать більше, ніж час.

Невже ти не розумієш, що дива не буде? Що тролейбусні дроти тепер не виглядатимуть золотими? Осінь надворі, тату. Так, так, осінь…

"З мене Ріхтера не буде…"

"Звичайно, не буде. Байдиги плетеш. Не буде. Але яке це має значення?"

Пляма крові на Юлькових штанах. Лікар, мовчанка хлопців, злякане обличчя Лілі

— Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!

Славко сидів за своєю партою і три звичайних дні — кожен, як споконвіку, тривалістю у двадцять чотири години — здавалися довгими, важкими, мов перехід у горах в тридцятиградусну спеку

Славко Беркута

— Кукулику мій, сиротя бідне…

І ніколи не намагайся робити щось тільки тому, що це роблять інші. Своє шукай, — сказав тато.

А я не винен! Я тобі кажу, не винен! При чому тут я, що з ними так? Я перед польотом оглядав, я все оглядав, ти чуєш, не винен я, а-а!