Дот Гатчисон

Іноді буває таке: ви дивитеся на весільну церемонію й розумієте з якоюсь дивною приреченістю, що життя дітей, які з’являться в цьому шлюбі, неодмінно буде знехтуване й зруйноване. Це реальний факт, а не якесь непевне погане передчуття. Таке собі похмуре усвідомлення того, що цим двом конкретним особинам не слід розмножуватися, але вони все одно достеменно це зроблять

Тоді ти автоматично робиш неправильний вибір. — Він зіп’явся, розтулив був рота, щоб відповісти, але я заперечно скинула руку. — Відмова робити вибір уже є вибором. Нейтралітет — це ідея, а не факт. Ніхто насправді так не живе.

— А швейцарцям он вдалося.

— Як нації — так. А як гадаєш, що відчули окремі люди, коли дізналися правду про те, чим обернувся їхній нейтралітет? Коли їм стало відомо про табори, про газові камери, про всі ті нелюдські досліди? Думаєш, вони раділи своєму нейтралітету?

Завжди є люди які вважають, що жертва сама винна, бо якимось чином заслужила на те, що з нею сталося, — пояснює він. — Вони ідіоти, але зазвичай дуже голосисті. Звісно, ви ні на що таке не заслуговуєте, жодна людина не заслуговує, щоб її викрали, зґвалтували чи вбили. Але вони казатимуть це все одно — може, тому, що вірять, або тому, що їм потрібні кілька секунд загальної уваги. А що в нас свобода слова, ми ніяк не зможемо цьому зарадити.

— Схоже, я так призвичаїлася до жахіть Саду, що забула, яким страшним може бути зовнішній світ.

Віктор віддав би що завгодно, аби мати змогу сказати їй, що це зовсім не так. Але насправді це саме так, тому він мовчить.