Олена Замойська

вербалізація, озвучення бажаного результату словами;

2) візуалізація, створення чіткого ментального зображення того, який вигляд матиме результат;

3) емоційне забарвлення, створення в собі почуття задоволення, яким би супроводжувався результат;

4) звільнення від турбот і перемикання думок на інше;

5) реалізація, матеріалізація розв’язку або досягнення вашої мети.

Крок одинадцятий: вдавайтеся до візуалізації. Створіть виразну уявну картину своєї мети так, начебто ви вже досягнули її. Програвайте цю картинку знову й знову на екрані свого розуму. Щоразу, коли ви візуалізуєте свою мету як досягнуту, ви підсилюєте своє бажання й зміцнюєте віру в її досяжність. І ви матимете те, що бачите

Відправний пункт у керуванні стресом і досягненні внутрішнього спокою — прийняття відповідальності за власні реакції. Ідеться не про те, що сталося з вами, а про ваше ставлення до того, що сталося, про вашу реакцію, позитивну або негативну, стресову або ні. І це ваше рішення, ваш вибір, ваша відповідальність

Гнів виникає всередині вас, а не приходить іззовні. Він народжується всередині вас, а не спричинений тим, що говорять або роблять інші люди. Ніхто не робить вас злим. Ніщо не змушує вас гніватися. Гнів — це реакція, яку ви обираєте в певній ситуації. Ви можете вирішити, як реагувати на труднощі — спокійно, позитивно, або гнівно. Ви завжди вільні обирати

Згідно із законом притягання, ви будете приваблювати у своє життя таких людей, які багато в чому йдуть таким самим шляхом, що й ви, тобто людей, чиї думки й поведінка відповідають вашим домінантним думкам і почуттям. Стаючи позитивнішою, оптимістичнішою й люблячішою людиною, ви природно приваблюватимете у своє життя позитивніших, оптимістичніших і люблячіших людей

Найважливіше завдання батьків — любити й виховувати своїх дітей, а також формувати в них високу самооцінку й упевненість в собі. Якщо ви виховуєте своїх дітей, заохочуючи їхню індивідуальність, якщо плекаєте в них бажання вийти й підкорити світ — тоді ви виконуєте свої батьківські обов’язки в найвищому змісті цього слова. Натомість, якщо забезпечуєте своїх дітей матеріально, але не дбаєте про їхню самооцінку й упевненість у собі, ви нехтуєте своїм головним завданням

Міріам Ґрінспен, психотерапевт і автор книжки «Зцілення через темні емоції»

Одним із наслідків спроб ігнорувати емоційний біль є виникнення «симптому канделябра». Ми вважаємо, що заховали біль так глибоко на споді, що він більше не зрине на поверхню, аж раптом несподіване, на перший погляд невинне зауваження розлючує нас або доводить до сліз. Або невеличка помилка на роботі викликає напад непереборного сорому. Можливо, конструктивний відгук колеги поцілив у хворобливо-вразливе місце, і ми підстрибуємо від болю вище даху.

Я не за чутками знаю, що неконтрольований вибух емоцій позбавляє почуття безпеки, яку більшість із нас намагається створити у своїх родинах або організаціях. Якщо це відбувається досить часто, гостра реакція на біль створює вибухонебезпечну атмосферу — люди навколо боятимуться і житимуть на межі.

Як усі здібні пройдисвіти, наше его наймає банду різунів на той випадок, якщо ми не скоримося його вимогам. Злість, провина й ухильність — ось його викидайли. Коли ми впритул наближаємося до визнання емоційної складової досвіду, ці троє беруться до справи. Набагато легше сказати: «Мені начхати», аніж: «Мені боляче». Его любить звинувачувати, знаходити помилки, виправдовуватися, провокувати помсту і напади — усе це крайні форми самозахисту. Его також прихильник ухильної тактики — переконати кривдника, що з нами все гаразд, вдати, що це не важливо, що ми непробивні. Ми вдаємо байдужість або стоїцизм чи ухиляємося від розмови з гумором і цинізмом: «Не важливо. Кого це обходить?»