Голлі Блек

Я жорстока. Я не один тиждень отруювала себе. Я вбивця, брехуха та шпигунка.
Я розумію, чому він обрав її. Мені просто шкода, що вона не обрала мене.

— Скажи мені!
Він нахиляється вперед і заплющує очі.
— Передусім я ненавиджу тебе, бо думаю про тебе. Часто. Це огидно, але я не можу зупинитись.

— Отже, я маю сидіти тут і надавати тобі інформацію, — промовляє Кардан, притулившись спиною до дерева гікорі. — А ти маєш піти причаровувати осіб королівської крові? Здається, тут геть усе переплутано.
Я впиваюся в нього поглядом.
— Я можу бути чарівною. Я ж зачарувала тебе, хіба ні?
Він закочує очі.
— Не сподівайся, що інші поділяють мої збочені смаки.

План, згідно з моїм поясненням для нього, має п’ять основних фаз: 1) проникнути всередину; 2) впустити всіх інших; 3) здобути корону; 4) покласти корону Дубові на голову та 5) вийти.

— Я вже казав, який у тебе сьогодні жахливий вигляд? — питає Кардан, відкинувшись на спинку вигадливо вирізьбленого стільця. Тепло його слів робить запитання схожим на комплімент.
— Ні, — мовлю я, рада, що завдяки роздратуванню повертаюся до теперішнього. — Скажи.
— Не можу, — відказує він, а тоді хмуриться. — Джуд? — можливо, я так і не звикну до звучання свого імені в його вустах. Він зводить брови докупи. — У тебе на щелепі проявляється синець.

Ховати труп — справа нелегка. Особливо важко ховати труп так, щоб про це не довідалися всі у твоєму домі.

він поцілував мені руку. Це було мило, як у книжці казок.
— У книжках казок не буває нічого милого, — відповідає Терін. — А коли й буває, далі відбувається щось погане. Бо інакше історія була б нудною і її ніхто б не читав.

Він бере мене за зап’ясток. Відчуття тепла його шкіри на моїй вражає.
— Бережи себе, — каже він, а тоді всміхається. — Було б дуже нудно сидіти тут цілісінький день лиш через те, що ти пішла та вбилася.

цілуючи Лока, я ніколи не почувалася так, як тоді, коли цілую Кардана: це все одно що бігти по ножах «на слабо», все одно що блискавичний приплив адреналіну, все одно що запливти в море надто далеко — так, що вороття вже немає, а є тільки холодна чорна вода, що змикається над головою.

— Що ти зробила?
— Отруїла тебе. Не турбуйся. Доза була досить невелика. Ти виживеш.
— Келихи з вином, — каже він. — Але звідки ти знала, який я оберу?
— Я не знала, — відказую, думаючи, що відповідь принесе йому хоч якесь мимовільне задоволення. Ця стратегія — з тих, які подобаються йому найбільше. — Я отруїла обидва.