Марк Лівін

Щоб пояснити це, я звернуся до «Поетики» [1] Арістотеля — одного з найперших посібників для сторітелерів.

Доктор Норман Дойдж у вступі до книжки Джордана Пітерсона «12 правил життя» слушно зауважив: «Усі світові культури вигадували історії, щоб допомогти людям давати ради хаосу, у який ми потрапляємо з моменту народження.

Про теорію пліток як одну з основ сучасного світу розповідає ізраїльський науковець Ювал Ной Харарі у книжці «Людина розумна»{9}.

Рух культури назустріч людині найпомітніше простежується в ідеях, що виникли в Європі у XV–XVIII століттях: середньовічний англійський індивідуалізм, протестантська етика та, звісно, гуманізм, який міцно пов’язаний з появою та укріпленням ролі науки в суспільстві{17}.

почуття — це форма зворотного зв’язку зі світом для нашої справжньої сутності. Це наче внутрішній чат із самим собою, в який приходять повідомлення, коли щось не так або навпаки — усе так.

наше життя — лінійне. Ми розпочинаємо рух у точці А й рухаємося далі, маючи за основу те, що пізнали в ній.

Якщо організм потрапляє в середовище, на яке не може адекватно реагувати, він відчуває загрозу для свого існування або для цінностей, потрібних для існування. Тобто тривога — базове відчуття, притаманне навіть немовлятам, це реакція на середовище.

Людина не може рухатися вперед без тривоги, тому що розвиток пов’язаний з невідомістю, а вона завжди наповнена проєкцією катастрофи або просто неясністю, неконтро­льованістю. Невідомість погано витримується, тому що ми в базовому бажанні прагнемо до комфорту й безпеки. А щоб рухатися далі, нам треба зіштовхуватися із чимось новим.

прогрес людини пов’язаний із тривогою, а безпека як зупинка в зоні комфорту — з депресією, бо потенціал людини перестає працювати.

тривога неминуча й завжди стосується майбутнього.