Михайло Старицкий

Но­ги чо­ло­віку, ви­ди­те, для то­го й да­дені, штоб би­ти ни­ми зем­лю; по­то­му во­ни і рос­туть не з го­ло­ви…

Що ж це? Уже ні з'їсти, ні спи­ти не мож­на? Та це че­рез ве­ли­ко­ро­зум­ну доч­ку жит­тя не­ма: і то не так, і то­го не ро­би, і ту­ди не сту­пай, і в тім не хо­ди, і так не го­во­ри! Ох, ох, ох!

Прос­то­та, Про­ню, не гріх.

Прокіп Свиридович Сірко — міщанин, має крамницю

Явдокія Пилипівна — його жінка

Проня — дочка їх

Секлита Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка

Галя — її дочка

Свирид Петрович Голохвостий — промотаний цилюрник

Настя, Наталка — подруги Проніні, манірні

Химка — наймичка у Сірків

Пидора — поденщиця у Лимарихи

Степан Глейтюк — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар

Марта — бублейниця

Устя — черевичниця } гості у Лимарихи

Меронія — живе при монастирі

Два баси

Йоська — жид

Квартальний, катеринщик, міщане і люд